Асонанс легко піймати вухом. У вірші наче лунає одна й та сама голосна. Поет повторює а, о, і чи е — і рядок стає співучим. Такий звукопис часто трапляється в тестах з літератури на НМТ.
Визначення асонансу та його роль у поезії
Це стилістичний прийом звукопису. У рядку чи строфі знову й знову чути однакові або дуже схожі голосні. Голосні — а, о, у, е, и, і. Коли їх стає багато, мова вірша починає співати. Зміст лишається, але до нього додається мелодія.
Назва пішла від французького слова assonance і латинського assonare. Обидва означають «співзвучати» або «відгукуватися». Повтор голосних робить текст наспівним. Читаєш уголос — і з’являється звуковий малюнок: ніжний, протяжний або дзвінкий.
Запам’ятай просте правило. Асонанс починається на голосну літеру А і означає повторення саме голосних звуків. Побачив у рядку густе «о» чи «і» на наголосах — це він.
У літературознавстві є ще друге значення. Асонансом називають неточну, неповну риму: співзвучні лише наголошені голосні, а приголосні навколо них різні. Класична пара — гомін і стогін. Для шкільних завдань частіше питають перше значення: повтор голосних усередині рядка.
Приклади асонансу з української літератури
Найкраще прийом видно в цитаті, коли голосні ніби підсвічені. Прочитай уривки вголос: тоді повтор чути одразу. Такі рядки зручно тримати під рукою до уроку чи тесту.
- Микола Вінграновський: «Була гроза, і грім гримів, / Він так любив гриміти, / Що аж тремтів, що аж горів / На трави і на квіти» — звуки [і], [и]; дзвін грози.
- Богдан-Ігор Антонич: «Корови моляться до сонця, / що полум’яним сходить маком» — звуки [о], [а]; тепле сільське літо.
- Павло Тичина: «О панно Інно, панно Інно…» — звуки [о], [і]; ніжне звертання-пісня.
- Тарас Шевченко: «Сонце гріє, вітер віє…» — звуки [е], [і]; легкість літнього дня.
- Оксана Лятуринська: «Було червоне поле бою» — звуки [о], [е]; важкість бою.
Для відповіді на НМТ досить назвати прийом, вказати звук і коротко сказати, який настрій він створює. Одного завченого уривка Тичини чи Шевченка зазвичай вистачає, щоб не розгубитися біля завдання.
Чим асонанс відрізняється від алітерації та інших фігур звукопису
Чотири терміни звучать схоже, і їх легко переплутати в тесті. Дивись не на «красиву назву», а на те, що саме повторюється. Голосні тягнуть мелодію. Приголосні дають шум, гуркіт або шелест.
| Художній прийом | Що саме повторюється | Приклад у тексті |
|---|---|---|
| Асонанс | Голосні звуки ([о], [а], [і], [е]) | «О панно Інно, панно Інно» |
| Алітерація | Приголосні звуки ([р], [г], [ш], [с]) | «Хрущі над вишнями гудуть» (звуки [ш], [ч]) |
| Анафора | Слова або звуки на початку рядків | Однакові перші слова в кількох рядках поспіль |
| Епіфора | Слова або вирази в кінці рядків | Однакова кінцівка в суміжних рядках чи строфах |
Якщо в завданні просять «знайти звукопис», спершу випиши з рядка лише голосні, потім лише приголосні. Де збіг густіший — той прийом і домінує. Так не втратиш бал через плутанину назв.
Як швидко знайти асонанс у поетичному тексті
На іспиті часу обмаль. Асонанс шукають вухом, не підкреслювачем навмання. Чотири короткі кроки займають менше хвилини:
- прочитай уривок уголос;
- знайди найчастіший наголошений голосний;
- перевір, що це не приголосні;
- назви атмосферу звуку.
Поети ставлять звукопис, щоб настрій відчувався без довгого пояснення. Протяжне «о» часто дає тугу, дзвінке «і» — світло або різкість. У бланку напиши назву прийому, звук у дужках і одне слово про настрій.
