Дідусь — це не просто родич, це джерело мудрості, тепла та любові. Його усмішка, поради та підтримка завжди залишають слід у серці. Зворушливі дитячі вірші про дідуся можуть стати тим справжнім виразом вдячності, яким ми хочемо поділитися з ним у день народження чи будь-який інший важливий момент. Адже жодні слова не передадуть те, наскільки важливий дідусь для кожного з нас. Підбірка віршів про дідуся на українській мові, далі.
Вірш про дідуся до сліз
Дідусь — це незабутній образ у серці кожного з нас.
В мене є дідусь хороший,
Зробить все, що я попрошу.
В нього руки золоті –
Це потрібно у житті.
Дід уміє майструвати,
Речі до життя вертати,
Ремонтує все підряд:
Меблі, праску, самокат.
З дідусем завжди цікаво
І робота, як забава.
Працювати в нього вчусь,
Стану майстром, як дідусь.
Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький,
По садочку ходить,
Онученька свого
За рученьку водить,
По садочку ходить,
Яблучка знаходить,
Ще й дає горіхи.
Дідусь любий, милий,
Як голубчик сивий,
З ним — багато втіхи!
В зошиті малюю
гарним олівцем:
на горі стою я
поряд з баранцем.
Рідного дідуся
дуже я люблю,
я йому малюнок
у листі пошлю:
-Дорогий дідусю!
Вам картинка ця!
Вам привіт від мене
і від баранця!
Ніби сніжна, біла вся
Борода у дідуся.
Він частенько вечорами
Почина розмову з нами:
— Підросли уже внучата —
Дідусеві шахтарчата!
І приємно нам буває,
Що він так нас називає…
Наш дідунь трудивсь як слід –
Шахтарем був сорок літ.
Шахтарчата ми по праву —
Дідуся продовжим справу.
Хати вдягнули білі капелюхи,
Мов на весілля. Зранку всі, як штик.
В нічних завіях Бровко клаповухий
Поскиглив трохи й стих, напевно, звик.
Шеберхав вітер гілками до шиби,
Густі дими снували з коминів.
Ані сліда від нашої садиби.
“Відкиньте сніг!” – дідуньо бубонів.
І хоч би хто! Зарилися в перини
І я, і брат та тиснем в жмені сміх.
Дід встав. Покряхкав. Стріпав кожушину.
“Ну-ну, вурвитлі!” – й рушив за поріг.
На галявині серед гаю,
Там ожини дозрівають,
А де сосни, де дубки,
Поховалися грибки.
Стали ягідки казати:
“Хто ж нам може дорівняти?
Ми чорненькі і кругленькі,
Ще й до того солоденькі”.
А на те грибки із хащі:
“Ні, не ви, а ми найкращі.
В нас червоні шапочки –
Найгарніші таки ми!”
Та пішов дідусь до гаю:
“Ягідки я позриваю,
Я грибків в траві знайду
І внучатам принесу!”
На Різдво бабуся й дід
Попросять внуків на обід,
Голубців дадуть з грибками
І варення з ягідками.
Добігає літечко кінця,
Заглядає у світанки осінь,
За хвоста ловити б вітерця,
Та матуся каже: “Синку, досить!”
Вчитися і вчитися – щодня,
То писати, то читати знову…
Проти мене змовилась рідня,
Кличу дідуся на допомогу.
Однодумця маю одного,
Захищає внука дідо щиро:
“Хлопця, ви, вчепилися чого?
Відпочити б і набратись сили.
Залишилось серпня кілька днів,
Дайте хлопцю догуляти літо!”
Літо – справжній дар для школярів!
(Важко це дорослим зрозуміти…)
“Куди заходить сонечко?”
– спитав онук у мене.
“Там є якесь віконечко?
Чи двері є у неба?”
І я стояв розгублений,
Не знав що відказати.
Онук же мій улюблений:
“Дідусю, мусиш знати!”
І довелося хлопчику
Детально пояснити:
Куди заходить сонечко,
Як знає, де сходити…?
Узяв я в руки глобуса,
Велику земну кулю.
Навчити внука спробую,
Отак собі міркую…
Дивись, Іванку, сонечко
Світило у висотах,
А куля, наче колесо,
Помалу робить оберт.
Окрема вісь у кулі є,
І за добу постійно
Земля наша кільце своє
Виконує спокійно.
Доба, – ти ж знаєш, – ніч і день.
І хто до сонця ближче-
Там вже світанок, білий день.
А інший бік – в них ніч ще.
Отак по черзі сонечко
Світами і мандрує,
По черзі у віконечка
Тепло своє дарує!
Не спить воно, онученьку,
Не має відпочинку.
Хіба, як дуже змучиться,
Сховається в хмаринку.
У хмарці задрімає там
І набереться сили.
Без сонця тоді хмурно нам,
Буває – й задощило…
Та відпочине сонечко
І вийде до нас знову,
Веселку, рідну донечку,
Покаже кольорову.
Уважно слухав мій онук,
Було йому цікаво.
Але знання отих наук
Його розчарувало.
Маленький хлопчик, років сім,
Ще вірив в казку щиро.
У сонечка мав бути дім.
Його це засмутило…
Подумав я – дітей малих
Навчатиму розумно.
Бо те, що звикле для старих,
Для діток – часом “сумно”.
Прикольні вірші про дідуся
Дідусь може бути не лише мудрим і серйозним, а й справжнім джерелом сміху та радості.
Є в дідуся добре діло:
Сад розводить на горбку.
Квітнуть вишні біло-біло
В дідусевому садку.
І ніхто не відгадає,
Якщо дід вас вигляда,
Чи то вишня розквітає,
Чи в дідуся борода.
Почепивши окуляри,
Почитать дідусь приліг,
Та одначе незабаром
Сон старого підстеріг.
Поруч бавилася Соня,
І матуся їй кива:
— Ти б зняла із нього, доню,
Окуляри, щоб спросоння
Не розбив він їх, бува.—
Розвело дівча руками,
В оченятах блиснув сміх:
— Знять? А як же сни він, мамо,
Буде бачити без них?!
— Я у тебе дармоїд,
якось бабі каже дід.
— Ну, який ти дармоїд?
Ти у мене славний дід!
— Може, справді
славний дід,
але й славний дармоїд,
каже бабі впертий дід.—
З’їв сніданок, з’їв обід
і нестямивсь, як допіру
з’їв добрячий підвечірок,
а тепер от жду вечерю,
бо такий я ненажера.
— Та який ти ненажера?
Скоро матимеш вечерю.
Ти — великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Так багато працював,
що, було, й недоїдав.
Ти у мене славний дід,
зовсім ти не дармоїд.
— Ох і славно розказала!
Ти мене переконала,—
Так до баби каже дід.—
Зовсім я не дармоїд.
Я великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Я багато працював,
я, було, й недоїдав.
Зовсім я не ненажера,
а тому-то на вечерю каші дай,
спечи пампушку
й не забудь найбільшу
грушку.
— Каші дам, спечу
пампушку,
не забуду дати грушку,
бо великий трудівник
їсти вволю не відвик!
Дідусь мій вигадує
Різні дива:
Навпроти, на стінці,
Зайча ожива.
Це пальці у діда
Якісь чарівні –
Тепер ось ведмедик
Живий на стіні.
Долоня праворуч –
І раптом за мить
Вже кішка за мишкою прудко біжить.
Сміється дідусь і мене обійма.
Ні кішки, ні мишки, ні зайця нема.
Малесенькі будиночки
У нас в садку стоять.
Яскраві, як з картиночки,
Рівнесенько, у ряд.
А навколо будиночків
Там кояться дива:
З бджілок живі хмариночки
Там юрмляться щодня.
Бринять бджілки так голосно:
Джу-джу-джу-джу-джу-джу.
Стає на серці боязко,
Туди не підійду.
Бо знаю, можуть бджілоньки
Ужалити людей.
Не люблять наші бджілочки
Непроханих гостей.
Дідусь сказав: ” Це вулики!
Живуть у них рої.
Родини бджіл тут туляться,
Рої ці – чималі.
Бджола – комаха корисна –
Приносить нам медок.
Нектар для меду сонячний
Збирає з квіточок.
Невтомні наші бджілочки,
Не сядуть ні на мить,
Бо кожний цвіт на гілочці
Котрась з них облетить.
Щоб мед зібрати дІточкам,
Смачненький, золотий,
Мільйон потрібно квіточок
Комахам віднайти.
Від ранку та й до вечора
Робота є у бджіл.
Їх праця є нелегкою
І Ти це зрозумій!”
За мед квітковий, сонячний,
Я дякую бджілкам.
Цілющий він і корисний,
Потрібний діточкам!
Короткі вірші про дідуся
Іноді для того, щоб висловити найкращі почуття, не обов’язково використовувати багато слів. Короткі вірші про дідуся для дітей 2-3 років, здатні передати всю глибину емоцій у кількох рядках.
У траві біля воріт
Зажурився сірий кіт.
А чому він зажурився?
Без роботи залишився:
З дідусем ми дуже ловко
Змайстрували мишоловку.
В зошиті малюю
гарним олівцем:
на горі стою я
поряд з баранцем.
Рідного дідуся
дуже я люблю,
я йому малюнок малюнок
у листі пошлю:
-Дорогий дідусю!
Вам картинка ця!
Вам привіт від мене
і від баранця!
Ніби сніжна, біла вся
Борода у дідуся.
Він частенько вечорами
Почина розмову з нами:
— Підросли уже внучата —
Дідусеві шахтарчата!
І приємно нам буває,
Що він так нас називає…
Наш дідунь трудивсь як слід –
Шахтарем був сорок літ.
Шахтарчата ми по праву —
Дідуся продовжим справу.
Коли прийшов зі школи внук,
Дідусь щоденник взяв до рук:
— За віщо двійку ти схопив?
— За те, що швидко відповів…
— За те, що швидко? — гримнув дід.
За це ж п’ятірки ставить слід!
— Та що ви, діду, кричите?
Сказав я швидко, та не те…
Дідусеньку мій любий,
Мій любий голубочку,
Давайте я вам ґудзика
Пришию для сорочки.
А хочете, я казочку
Вам гарну розповім
Чи пісню заспіваю
Про ліс прифронтовий?
Аби лиш ваші рани
Не турбували вас
— Ви ж командир,
дідусеньку,
Віддайте їм наказ!
Оцей дідусь колись весною
Маленькі яблуньки садив…
Розрісся сад, умивсь росою,
З плодами віти опустив.
Тепер дідусь погожим літом
У гості внука вигляда,
І яблуневим білим цвітом
Його сміється борода.
У мене найкращій дід –
Він очолює весь рід!
Ми йому бажаєм жити
Серед рідних не тужити!
Щоб збулось усе, як треба
– Ти рости, дідусь, до неба!
Наш дідусь життя прожив,
Скарб великий він нажив –
Двійко милих онучат
Скрізь гасають та кричать!
На коліна посідають,
Про минуле розпитають…
Дідом я своїм горжуся –
З Днем народження дідусю!
Вірш про дідуся від внучки
Дідусь і внучка — це особливий зв’язок, який наповнений ніжністю, турботою та щирістю.
Hаче дуб могутній
В нашій ви родині
Мужній, нездоланний,
Справжній ви козак.
І в часи веселі,
І у мить розлуки
Лиш до вас, дідусю,
Горнеться усяк.
Будьте нам і далі
Добрим провожатим,
Покажіть стежину
Вірну у житті.
І на радість людям,
Мудрий і завзятий,
І на нашу втіху,
Ще живіть 100 літ.
Я, дідусю, привітаю
Від душі сьогодні вас.
До порад життєвих ваших
Я звертаюсь повсякчас.
Побажаю сили в тілі
І завзятості в душі.
Буде більше позитиву,
Менше в справах метушні.
Милий дідусь, мій рідний,
Я тебе дуже сильно люблю,
Ти граєш завжди зі мною,
Я тебе обожнюю,
Ніколи не кричиш на мене,
Я завжди чую голос твій,
Повний ніжності і тепла,
Милий дідусь, мій рідний!
Я інколи не права в словах,
Я можу іноді розлютитися,
Але ти добрий до мене завжди
І мені цього не забути!
А мій добрий дідусь —
Краще за всіх на світі!
Часто мені заздрять
У дворі всі діти!
Мій дідусь найкращий,
Ніколи мені з ним не нудно,
Шанує казку на ніч:
Як принцеса вийшла заміж,
І як сіренький дзига
Покусав за бочок.
Я його привітаю в свято,
Побажаю багато різних
В житті радісних подій,
Чудових відкриттів.
І хочу, щоб мій дід,
Прожив ще багато років!
Його веселу посмішку
З особливою силою люблю я.
І до жартів я давно звикла.
Хто це? Мій рідний дідусь!
Сьогодні, дідусь, мій милий
Привітати я хочу тебе.
З Днем Народження, коханий.
Прийми подарунок від мене!
Ти постарів уже злегка
І сивина всюди,
Але ніколи твої слова
За життя не забуду.
Коли я була маленькою,
Завжди грав зі мною.
І я від радості цвіла,
Мені добре з тобою.
А мій добрий дідусь —
Краще за всіх на світі!
Часто мені заздрять
У дворі всі діти!
З дідусем гуляємо,
Ходимо по гриби,
І мої подружки
Ходять разом з нами!
В мене кращий дід у світі,
Це сміливо вам скажу.
Я люблю його безмежно
І по справжньому дружу.
В день народження бажаю
Я здоров’я і добра.
Жити завжди веселіше
В променях його тепла.
Зранку зайчик милий з лісу,
У дворі шукав Алісу.
Каже: “Дівчинку шукаю,
Де живе вона не знаю.
Познайомились улітку.
Вдвох з бабусею до лісу
Приходило по сунички
Дитинчатко невеличке!
Привітався я гарненько,
Лапку їй подав чемненько!
Як зовуть мене спитала,
Мабуть дівчинка не знала-
Безіменні всі зайчатка!
– А тебе як звуть дівчатко?
– А мене звати Аліса,
Я з бабусею у лісі.
Щоб рум’яні були личка,
Вітамінні їм сунички!
Гарне дитинча, чудове
І ім’я таке казкове!
Легко так запам’ятати –
Дівчинку Аліса звати!
Вгості кликала мене,
Каже: “Як зима прийде,
Замете все завірюха,
Змерзнуть лапки, змерзнуть вуха,
То приходь до нас, в хатинку,
Ми дамо тобі морквинку!
Відігрієш вушка й лапи,
Можеш нічку переспати,
Та й повернешся додому,
Побіжиш, забувши втому!
“Ось, прийшла зима холодна,
Нам – зайцям, пора голодна.
Про запрошення дитини
Я згадав. І про морквину.
Жаль, адреси я не знаю,
Говорила: “Хата скраю!”
Відповів я: “Сіроманцю!
Вірно ти дістався, зайцю!”
Бо Алісочка маленька –
Наша внучка дорогенька.
Скоро вже до бабці й діда
На канікули приїде!
Сміло заходи до хати,
Щиро буду частувати
Від Алісочки гостинно
Найсолодшу дам морквину!
Вірш про дідуся, який помер
Коли близька людина покидає цей світ, важко знайти слова, щоб описати весь біль і сум.
П’ятнадцять літ вже ваша посмішка не сяє,
Злетіли пташкою від нас Ви назавждѝ.
Дідусю рідний, нам Вас так не вистачає,
Турботи Вашої, любові, доброти.
Та смерть підступна відіграла
Останню ноту із мелодії життя.
Родину огорнула чорна хмара,
Тремтять на вітрі суму почуття.
Я досі пам’ятаю Ваші кроки,
Ваш голос мужній, щирий та привітний.
Забрав Вас Бог,а з Вами й Ваші ро̀ки,
Той день для нас став трауром всесвітнім.
Гортає пам`ять сторінки життя,
А жаль пече і тисне наші груди.
Щемить душа і капає сльоза,
І туга нас не покидає всюди.
Сумуєм всі ми і на серці рана,
В душі залишила болючий слід.
До Вас від нас завжди уклін і шана,
І сльози падають на білий,мокрий сніг.
Ми з Вами попрощалися зимою
Та час і досі не загоїв рани.
І віримо, що кожною весною
Вертаєтесь до нас із журавлями.
Гаснуть зірки, свічі згорають,
Люди не вічні, люди вмирають.
Пам’ять одна залишається жити,
Тільки душа не припинить любити.
Старість й хвороби людей забирають,
Та по собі люди світло лишають,
Каплю тепла для дітей і онуків,
Що дарували спрацьовані руки.
Добрі слова, що вуста проказали,
Жарти смішні, із яких реготали.
Кілька світлин біля хати і саду,
Посмішку тиху і мудру пораду.
Люди не вічні, люди не боги,
Йти натомились зболені ноги.
Серце спинилось, свічка згоріла,
В небо душа назавжди відлетіла…
Двір мого діда. Стоїть хатина
Яку він звів, розбудував,
Пуста давно, як сиротина,
Її, він нам заповідав.
Вона для мене як святиня,
Мов ідол з дерева стоїть,
Духовний храм і берегиня
Дитячих спогадів моїх.
Я крізь роки все бачу діда,
Був заклопотаний весь час,
Не міг сидіти він без діла,
Та все ж любив і пестив нас.
Онуків шестеро у нього,
Для діда ми безцінний скарб,
Розрада й втіха, і від цього
Він щастя більшого не знав.
По черзі нас візьме на руки,
Пригорне ніжно до грудей,
Промовить кожному з онуків:
«Ох малюпусінький ти мій».
Ми всі горнулися до діда,
Він був як сонечко для нас,
Грався із нами мов дитина,
Казки придумував весь час.
Нас за провини не карав,
Вдавав образу ненадовго,
Всміхавсь таємно і мовчав,
А ми сприймали все серйозно.
Коли дідусь не розмовляє,
Себе картали геть за все,
Ми кари гіршої не знали,
Його любили над усе.
Жалів, підказував, повчав,
Природу нас навчив любити,
До праці змалечку привчав,
І зла ніколи не робити.
Дідусь любив, любив шалено
Свою родину й рідний край,
І на війні тяжкій, жорстокій,
Кров свою, юним проливав.
З шести онуків я найстарший,
Діда найкраще я пізнав,
Йому за все в житті я вдячний,
Дідусь про це так і не взнав.
Гадав, подякувати встигну,
Сказати як його люблю,
Не встиг. Прийшов я на могилу,
Промовив сповідь там свою.
Я дідусеві мудрі очі,
Буває бачу у вісні,
А зранку, заливають очі
Сльози не стримані мої.
Я завжди буду пам’ятати,
Його пісні, його думки,
Дітям своїм розповідати,
Дідом придумані казки.
Скажи, дідусь, що діється у нас?
Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
Тут знов настав страшний воєнний час,
На Україні вже немає тиші.
На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
А дехто – без ноги чи без руки.
Сліз водоспади виплакали неньки.
Ти про війну колись розповідав,
А ми , дітьми, то слухали мов казку.
І кожен з нас собі не уявляв,
Що можемо потрапити в цю пастку,
Що може повернутися війна,
І змусити нащадків вже страждати.
Скажи,дідусь, чия у тім вина?
Ми завинили й час прийшов розплати?
Ти там у Бога миру попроси
Для нас своїх дітей, своїх онуків,
Ти ближче там, а в наших голосів
Немає сили, загубились звуки.
Ти там у Бога правди попитай,
Щоб все таємне стало очевидним…
Бо знаю, що тобі й привітний Рай
Без неба України не потрібний.
Вірші про дідуся — це спосіб висловити безмежну любов та вдячність за всі ті моменти, які він подарував нам. Вони допомагають нам зберегти ці спогади, передати емоції та теплоту, що панують у наших серцях. Така поезія — це не просто слова, а вияв нашої ніжності та пошани до цієї непересічної людини.
