Хліб – це не просто їжа, це символ важкої праці родючості та достатку. З давніх часів люди шанобливо ставилися до хліба, адже його отримання потребувало багато праці та зусиль. У цій збірці ми зібрали вірші про хліб для дітей, школярів, а також вірші про трагічну сторінку української історії – Голодомор.
Вірші для дошкільнят
1.
Хліб не зайчик з лісу носить
Хліб не зайчик з лісу носить —
Брат мій сіє, тато косить.
Хліборобом хочу стати,
Як мій братик, як мій тато.
Прибіжить із лісу зайчик —
Сам подам йому окрайчик!
(Варвара Гринько)
2.
Колосок
Він виріс із зерниночки,
З тоненької билиночки.
Вітри блакитні віяли,
А хмарки дощик сіяли.
Волоссячко пишається,
На сонці наливається,
І під вітрами буйними
Шумить, шумить воно.
Ой, буде втіха кожному,
Хто виростив і виходив
Це золоте зерно!
(Л.Забашта)
3.
Хліб від зайчиків
На галявині у лісі
Серед кленів і дубів
Я зайчаток працьовитих
За роботою зустрів.
Із добірної пшениці
Із любов’ю і теплом
Випікали паляниці
Зайченята під дубком.
Випікали й роздавали
Всім матусям залюбки
Щоби хлібцем смакували
Невгамовні малюки.
І хрумтять щасливі діти
Паляницями зайчат
Бо від зайця паляниці
Найсмачніші для малят.
4.
Візьму я в руки хліб духмяний
Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий.
Вібрав і пісню й працю в себе
Цей хліб румяний на столі
Йому до ніг вклонитись треба,
Він скарб найбільший на землі.
5.
Пригадуванка
Де росте коровай?
Розкажи, пригадай.
На зеленім кущі?
Чи в саду на дощі?
Чи в далекій столиці?
Чи у нашій крамниці?
Чи ростуть калачі
У гарячій печі?
Де росте коровай?
Розкажи, пригадай.
(С. Сорока)
Вірші для школярів
6.
Хліб
Тільки-но з печі,
Скоринка в золі –
Свіжа хлібина
Лежить на столі.
День розпочався
З цієї хлібини…
В ній наш достаток,
Могутність країни,
Наших морів
Нестривожена синь,
Шлях до зірок
У космічну глибінь.
Кажуть в народі
Правдиві слова:
Хліб-годувальник –
Всьому голова!
(Л. Компанієць)
7.
Пахне хліб
Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
(Платон Воронько)
8.
Хліб і слово
У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба – він святий,
не кидай слів на вітер!»
(Дмитро Білоус)
9.
І хліб, і труд — не байдужі зустрічні
І хліб, і труд — не байдужі зустрічні,
Дороги їх — поруч, одна в них судьба.
Бо труд без хліба — трагедія вічна,
А хліб без труда — віковічна ганьба
(Валерія Гуртовенко)
10.
Хліб святий
Це велике щастя на землі,
Коли хліб вродив, шумить колосся…
Він – святий на нашому столі,
Споконвіку так вважати довелося.
Хліб – святий, живий, від нього сила
Від народження він з нами і до скону днів,
Новосілля, сватання , хрестини…
Чільне місце в Україні він посів.
Хліб – святий, наш символ і, по праву,
Це його цілуємо завжди,
Щедрістю, гостинністю і славою
В короваї нашому цвісти.
11.
Паляниця
Благословенна праця хлібороба –
Хліб завжди був і є святим.
Тривога в ньому і жалоба,
Та колосочок золотий
Який пробився крізь морози –
Зеленим пір’ячком зійшов.
Його весни зігріли сльози,
У ньому, з древності – любов.
І в першоспечену хлібину
Ввійшла вона…
На втечі діб
Радіє стомлена родина –
Бо на столі селянський хліб!
Черствого хліба не буває,
Черствіють очі, ті що злі.
Дивіться люди: скарб зростає
І колоситься на землі.
12.
Твій хліб
Хліб на столі. Пахучий і рум`яний.
Неначе сонце встало з-за гори.
Лоскоче душу хліб святий, духмяний,
Неначе каже: „Їж мене, бери!”
На рушнику гаптованім, строкатім,
Що мама вишила,.. давно оте було…
Блаженний хліб… Молитвою у хаті
Враз роздалося. Наче зацвіло…
А за вікном – жоржини гордовиті
Наївно знову стукають в шибки…
І чисті роси, сонцем не допиті,
Вже напувають житні колоски…
Майбутній хліб. Яка важка дорога!
Це знають і старі, і молоді.
І прикро так! І так бере тривога,
Що десь голодні люди є й худі.
А хліб, буває, викидають… –
Нехай суха буханка і черства. –
Згадай, що люди голодають,
І їм як мед, пекуча кропива…
Цінуймо хліб! Не кидаймо додолу!
Бо він святий, як ангела душа.
І він спішить до батькового столу,
До матері щоденно й до тебе поспіша…
І ось він тут, всміхається до тебе,
А за вікном зітхають явори…
Є сіль і хліб, і більшого не треба,
Цінуй його. Він твій. Бери…
(Дмитро Білоус)
Вірші про хліб і голодомор
13.
Згадалося… Заплакана бабуся
Згадалося… Заплакана бабуся,
З окрайцем хліба і жалем в очах
Страшну історію розказувала внукам
Про голод, що вселився їм під дах.
Вона його Примарою назвала,
Голодним Духом, що прийшов в світи.
Він забирав усіх, кого лиш бачив,
І спорожнілі вичищав хати.
Він жив усюди, навіть поза домом,
Холодне поле поглядом орав.
Лише рілля… Ніде ні бадилинки,
Він все живе з собою забирав.
Голодний Дух ніде не зупинявся.
Він, як примара, над життям літав.
Там де він був, лиш чорний слід лишався,
Щасливий той, хто гнів його не взнав.
«Щаслива я, – всміхнулася бабуся, –
Голодний Дух мене не наздогнав.
Я вижила, щоб розказати внукам
Про час страшний, де голод панував».
14.
Ти не дивись здивовано, дитино
Ти не дивись здивовано, дитино,
На ту людину, що з хлібиною в руках,
Струсивши землю, підніма окраєць
З молитвою й цілунком на вустах.
Ти не дивись здивовано, дитино,
Вона ще пам’ятає ті часи:
Як лютий ворог навіть в немовляти,
Останні крихти видирав з руки.
Ти не дивись здивовано, дитино,
Її історія ще втоптана в життя.
Ти розпитай-но краще, як було це,
Щоб не пішло усе у небуття…
Ти не дивись здивовано, дитино,
Сліди історії для себе закарбуй.
І хліб, що впав, освячений роками,
Ти в пам’ять про минуле поцілуй.
15.
Ми більше вже так не можем
«Ми більше вже так не можем –
шептали у злиднях люди, –
Немає вже що віддавати,
То що з нами далі буде..?»
Та чи хвилювало ката,
Що десь вже нема хлібини,
І що помарніла мати
Останнє дає дитині?
«Ти хочеш побунтувати,
Зерно заховати в ями?» –
Ти навіть би не сказав це,
Якби знав про ворожі плани.
І ворог ці ями прокляті
Очищував до краплини.
Збирав на нивах колосся,
А на полях – бадилини.
Вбивав за гнилу картоплю
До болю опухле тіло,
Складав всіх підряд в ті ями,
Щоб вижити не зуміли.
Вбивали, вбивали тіло,
Та вбити не вдалося душу.
В незламності до свободи
Із ями підняла руку.
Голодним вогняним духом,
Здіймалась до неба воля.
Ціною могил у полі
Писалася наша доля.
Ніколи не вбити ямам
Й свинцевим кулям ката
Народу, що із колиски
Свободу навчивсь цінувати.
На сторінках кривавих
Гартоване наше серце,
Ти лиш не забудь, народе:
Ми ті, що із ям воскресли.
Пам’ятаймо, що хліб – це дар, за який ми повинні бути вдячні. Бережіть хліб, не викидайте його даремно, адже він – символ життя!
