Віктор Неборак – один із яскравих представників українського постмодернізму. У його текстах можуть співіснувати філософські роздуми й побутові деталі, серйозність і жарт. Він часто ніби грається зі словами, образами, навіть із самим читачем, при цьому поезія не пафосна, а жива й трохи провокаційна. Тексти можуть бути несподіваними за ритмом, стилем, мати елементи пародії або цитування.
Особливості поетичної творчості Віктора Неборака
Віктор Неборак був співзасновником літературного угруповання Бу-Ба-Бу, яке принесло в українську літературу карнавальність, епатаж і свободу висловлювання. Як постмодерніст – це поет гри, іронії та творчої свободи, який поєднав інтелектуальність із живою сучасною мовою.
Його поетична творчість формувалася у час змін в країні, тому це вплинуло на теми текстів. Він пише про свободу, любов, пам’ять, мистецтво. Часто звучить мотив пошуку себе. Ліричний герой не ідеальний, часто сумнівається, помиляється, радіє дрібницям. Через це поезія виглядає живою. Окремо варто згадати короткі вірші автора. У них небагато слів, але багато настрою. Поет уміє кількома рядками створити образ або емоцію.
Відомі вірші Віктора Неборака
Серед відомих текстів часто згадують вірш Віктора Неборака “Сад”.
Восьма
забарвлена в зелений колір
це час коли приходить з роботи батько
впускаючи в хату зелений вечір
він мало говорить
він втомлений сірою втомою
рано лягає спати
я бачу крізь стіни опускає гілки
його травневий сад
з давньої чорно-білої фотографії
на мої долоні падають смарагдові краплі
…затишно
i бентежно
У цій поезії відчувається спокій і водночас легка тривога. Сад постає як символ пам’яті, дитинства і часу. Читач може уявити запахи, кольори, тишу. Це дуже образний твір, адже він показує, як простий пейзаж може викликати глибокі роздуми.
Ще один цікавий твір – вірш Віктора Неборака “Поцілунок”:
..І присмак смерті на устах.
Вино у скроні тьмяно дзвонить,
облич безтямних п'яна повідь
і твої очі в дзеркалах.
Принади грації несуть.
Мені на все це наплювати,
мені не знати рути-м'яти
і упирів, що душі ссуть.
Криваві губи їх - це сміх,
що котить золоті кружальця.
Змішалися у шалі танців
сідниці їх і груди їх.
Вам зірка в оці до лиця.
А що мене вона не палить -
візьміть уста мої на пам'ять.
Я п'ю цей вечір до кінця.
Без уст я - іронічний жах,
що упирем ікластим став би
з душею ніжною кульбаби,
якби не очі в дзеркалах.
Тут більше інтимності та тепла. Поет говорить про близькість, але без пафосу. Все звучить природно. У тексті є ніжність і легка іронія. Саме ця суміш робить його особливим. Багато читачів називають цей вірш дуже щирим.
У поезії “Кава” Віктор Неборак описує звичайний момент із життя, але з набагато глибшим підтекстом.
Натхнення — це бармен — до ваших послуг —
що заклинає каву, як змію,
і варить бідну голову мою
в цій рідині, відтяту за непослух
турецьким ятаганом. Визнаю —
я став у чергу фацетів зарослих,
струнких цукерок і ножів дорослих...
Та я ще не прописаний в раю!
Чоколядовий дух, температура
червоних уст і божевільних бджіл.
У незнайомки погляд, як в лемура, —
аж цукор переламує навпіл.
Я ж — думкою в районі Сінгапура —
своє обличчя виляпав на стіл.
Модерністський вірш-образ, що змальовує творчий процес як магічний акт, де бармен-натхнення варить “відтяту” голову поета. Твір наповнений урбаністичною атмосферою львівської кав’ярні, трансформуючи буденність у витончене, дещо іронічне переживання.
У поезії “- Вчителю, що робити? Вчитель на небесах…” спостерігаємо роздуми про віру, страх, боротьбу добра і зла в душі людини та у світі.
— Вчителю, що робити? Вчитель на небесах.
Серце шепче — любити, а в голові — гніздо
бісиків звивистих, серце, їхнє тьохкання до
Неба не долітає, гусне у тілесах.
— Пастирю, де отари? Смерть скубуть у ярах.
Гострять на них вістря, розкладають вогонь.
Костура відклади, тонко, легко торкнись до скронь —
гупає кров у скронях і закипає страх.
— Отче, хай буде воля, хай буде воля Твоя!
Небо, згорнуте в руру, — у письменах знамень.
Вічний, нерукотворний сяє Великий День.
Всесвіт в утробі зміїній. Все ще сичить Змія.
Вірш побудований як розмова-молитва. Ліричний герой звертається до Вчителя, Пастиря, Отця – тобто до Бога. Герой розгублений. Він не знає, що робити. Серце підказує любити, але в голові – “бісики”, тривожні й темні думки. Добрі почуття не можуть пробитися вгору, вони ніби застрягають у тілі. У кінці звучить покірність: “Хай буде воля Твоя”. Герой приймає Божу волю. Але навіть тоді світ залишається тривожним: з’являється образ Змії – символ зла, гріха, спокуси. Зло ще не зникло.
Значення творчості Віктора Неборака та чому її люблять?
Найкращі тексти Віктора Неборака? Складати остаточний список не варто. У кожного він свій, і це нормально. Комусь заходять його філософські штуки – густі, трохи колючі. Інші кайфують від іронії, від тієї легкої усмішки між рядками. І все ж є щось спільне: його вірші чіпляють. Або вже ні – але байдужим рідко лишаєшся.
Його тексти добре звучать уголос. Справді. В них є ритм – не штучний, не виструганий під лінійку, а живий. Рядки не захаращені мудрованими конструкціями, які треба розбирати з олівцем. Читаєш – і не спотикаєшся. Навіть якщо поезія для тебе не щоденна справа, а так, зрідка. Тут немає зверхності до читача. Немає цієї холодної дистанції. Навпаки – ніби хтось сідає поруч і починає говорити.
Коли читаєш Неборака, виникає дивне відчуття близькості. Наче він не декламує, а розмовляє. І це, мабуть, найбільша цінність. Поезія раптом стає не музейним експонатом, а чимось дуже людським. Теплим. І тому до його текстів повертаються. Через рік. Через десять. Бо вони не вичерпуються з першого разу.
Якщо ви ще не відкривали для себе цього автора – спробуйте. Не треба одразу братись за все. Оберіть кілька віршів. Ліричних. Або з легкою насмішкою – залежить від настрою. Читайте повільно. Дайте словам осісти. І слухайте – не тільки зміст, а інтонацію. Бо глибина там з’являється не криком, а пошепки. І часто після першого знайомства ловиш себе на думці, що хочеш повернутися. Просто ще раз почути цей голос.
