Максим Кривцов був людиною, чиє життя поєднувало надзвичайну багатогранність — від творчості до героїзму. Його серце прагнуло не лише воювати, а й творити, висловлюючи свої почуття через поезію та фотографію. Творчість Кривцова стала своєрідним шляхом до самовираження, де кожен рядок є виразом внутрішнього світу людини, готової йти до кінця заради своїх переконань.
Дух творця в обіймах війни
Максим народився 22 січня 1990 року в місті Рівне. З ранніх років він активно займався спортом і мав мрії про творчу діяльність. Його творчість, зокрема вірші, стали важливою частиною культурного спадку України. «Далі», загинув 7 січня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині, захищаючи Україну від російських агресорів. Він був кулеметником у складі Сил спеціальних операцій (ССО) Збройних Сил України. Його смерть стала великою втратою для країни, оскільки Максим був не лише відважним воїном, а й талановитим поетом та фотографом.
Проте, війна стала важким випробуванням, що змінила його долю. Попри те, що війна забрала багато, вона не змогла забрати його дух. Максим залишив по собі не лише військові здобутки, а й слід у серцях тих, хто його знав, через його творчість. Його вірші — це частина його душі, що залишилась з нами.
Максим Кривцов вірші про війну
Ці поезії не просто описують війну, а передають глибокі внутрішні переживання солдатів, їхні боротьбу за виживання та пошуки сенсу в умовах війни.
Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
Людина закінчується
як закінчується хліб
в магазині спального мікрорайону
як закінчується вода з під крану
коли сталась аварія на магістральному трубопроводі
як закінчується літо
як закінчуються сили в марафонця
як закінчується день
як закінчується світло під час блекауту
як закінчуються набої під час бою
як закінчується конфлікт між подружжям, що трапився на кухні
як закінчується розмова
як закінчується побачення
як закінчується мандрівка
як закінчується вино в чаші для євхаристії.
Тож
сьогодні
я не буду ставити крапочку
Хто б міг подумати
шість років війни
хіба я міг знати
коли в дитинстві збирав стиглі яблука
на кінці серпня.
Хто б міг подумати
я блукав разом з другом по промзоні міста
збираючи метал
залишки запчастин на дорозі
30 копійок за кілограм
та ще й обважують
щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф
а тепер я збираю в посадці
залишки хлопців
людей
наче і виглядає як людина
чи частина людини
немає на світі нічого
настільки холодного.
Потрібно створити додаток
карту Лісового кладовища
стовпчик номер 58
від нього 4 кроки вперед
і третя могила праворуч — його
путівник кладовищем
всі лиш про це і говоритимуть.
Довгий жовтий автобус-гармошка
під номером 10
всього декілька на маршруті
25 копійок проїзд
завжди наповнений людьми
як ринок напередодні «першого вересня»
потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник
бо ходять крадії
непомітно розрізають шкірзам
забирають останні гроші
але сьогодні в мене викрали дещо більше:
море.
Мене ковтає кит суму
я тут
наче Йона
та не можу вибратися
вже шість років
хоча це триває завжди
війни не закінчуються
закінчуються люди
хто б міг подумати.
Сідаєш в броню
наче у човен
накладаєш на очі
тактичні окуляри
замість монеток
і запливаєш у Стікс посадки.
Водій-механік Харон
впевнено мчить
у невідомість і достеменність
гуде двигун
наче перше слово
сьогодні твій Бог носить легкі плити
мультикамові брюки з наколінниками
хоча вони більше треба нам
аніж Богу
заряджає кулеметну стрічку
і хто його знає
чи сподобаються йому твої
тактичні окуляри з барахолки
і хто знає
де закінчується Стікс
і куди тебе занесе течія.
Головне
поправ окуляри
міцно притисни зброю до грудей
і дихай
дихай
дихай
бо
коли
ще.
В прифронтовому місті
чи певне уже фронтовому
добре
усі вже знають це місто
Купʼянськ
з обгорілими торговими вивісками
та розбитими бутиками у центрі міста
з памʼятником нескореному Бабаку
з гіпсу і якоїсь сітки
бо і в Бабака тепер є рани
але ми говоримо
що допоки стоїть бабак
стоїть і місто
маленький зубастий нескорений звір.
Тут
можна сказати
повітряна тривога по замовчуванню
а тишу вмикають лиш на короткий час
але й вона умовна
бо тут і стволка і танчік на краях дістає.
В місті
тримає варту нескорений Бабак
звисають залишки великих літер
з вивісок аптек та салонів мобільного звʼязку
зникло сонце
от так наче його проковтнули
так як ковтають слово
коли грають у мовчанку
так як кит ковтає головоногого молюска
от є тобі й немає
вже який тиждень.
Коли ми поїхали
дали пʼятак бабаку
ей чуваче
за кілька днів повернемось
покинули межі міста
наче скинули з себе довгий сірий тренч
випірнули з води
чи з-під ковдри
нас накрило хвилею світла
ми дрейфували на промінні
наче на дошці для серфінгу
(кажуть я часто використовую метафори про їжу
а також згадую про море та серфінг
дійсно
чому я згадую
про море та серфінг
а інколи й про чайок
які викрадають твою картоплю-фрі
щедро змащену густим майонезом
ну от знову)
ми закидувались світлом
наче опіоїдами
вибігали на мокре скошене поле
лягали на холодну землю
наче на теплий морський пісок
і розчинялись
як рафінований цукор розчиняється
в гранованій склянці
з металевою підставкою
в руках у студентки
що повертається додому
в плацкарті «Ковель-Київ».
Сонечко
не хоче
на війну
покличу представників військкомату.
Максим Кривцов вірші з бійниці
Збірка “Вірші з бійниці” стала не просто поезією, а й документом мужності, відваги і внутрішніх трансформацій, які відбуваються у кожного, хто стикається з війною.
Весь світ у ранах я візьму цей жовтий скотч я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
так вабить декольте цієї дивної весни пішли за нею вслід бо хто якщо не ми.
як короп в ставі вигравало тіло зброї
а він сказав візьми цей скотч лиш він загоїть бери землі цієї берці й лісу тепле пончо якщо ти наш намотуй більше, більше скотчу.
і говори зі мною більше говори ти
бо все мине крім слів як дим і ніч і вітер ти так полюбиш це терпке прозоре місто спускайсь з гори поки тут візуально чисто.
ця дика ніч і тут горланить все минуле
а тобі добре бо чотири, п’ять і нулик
все повертається як ляпас чи як ранок
та ми залишимося тут широким шрамом.
і вже земля нам так гірчить тепер як оцет
і як скінчиться скотч бери намотуй сонце
і в ночі цій неначе риба в клярі я
чи ще у Вас лишився скотч Небесна Канцеляріє?
весь світ у ранах я візьму цей жовтий скотч я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
так вабить декольте цієї довгої весни
ми всі пішли на Схід бо хто якщо не ми.
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021
винайняв маленьку квартиру у цоколі і завів кота
шерсть якого була кольору помадки на еклері.
Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді
він любив дивитись, як падає сніг
та в тумані зникає вулиця.
Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи дощ, грім і стукіт серця дівчинки
з якою засинав у маленькій цокольній квартирі
і прокидався у маленькій цокольній квартирі
цілував її тепле обличчя
пригортався до її липкого тіла
пірнав долонею у хвилі її волосся
та борсався там, наче мушка на павутині.
Вона покинула його восени
так як птахи покидають ліси
так як інженери фабрику по-закінченню зміни
і поїхала в Польщу
щоб там залишитись.
Він взяв кота, схожого на тістечко
і сказав: кіт, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок що зветься “Спокійне життя” закінчився.
У тумані зникає вулиця
падає дощ
його зовсім не слухають
кіт вибіг у поле і ім’я його вітер.
На хресті наче на id-картці написано:
тут спочиває номер 234 вічна пам’ять.
Вона мріяла про мандрівку в Патагонію
про роман з рок-музикантом
про реєнкарнацію в царицю чи в рибу.
Планувала написати книгу
про те, що пам’ять
крихка наче кірка на крем-брюле
вразлива, наче кохання
розсипається, як пісок поміж пальців
і зникає
щезає
немає.
Вона любила свій велосипед
морозиво зі згущівкою
збирала пожовкле листя
наче марки
любила розглядати хмари
розсипані наче поп-корн
неохайним хлопчиком в кінотеатрі.
Мандрувала у гори наодинці
щоб приймати інгаляції лісом та повітрям
збирала м’яту та іван-чай
збирала зорі, розкладаючи в пам’ять, наче у фото-альбом.
Її батько загинув у чортинадцятому
їй було чотирнадцять, коли мама поїхала в Італію
та не повернулась.
Вона не мала стосунків, бо все чекала на рок-музиканта.
Коли зима вирішила залишитись
щонайменше до наступної осені
гучно і боляче сповістивши про це
і пахнуло на вулицях
тишею жахаючою
вогнем і землею
розліталося вороння
тоді вона не розгубилися
дістала із верхньої полиці пляшечку
із висушеним іван-чаєм та чебрецем
заварила трави
розлила у термос
та понесла на пости
хлопцям із тероборони.
На хресті наче татуюванням закарбовано:
тут спочиває номер 457 вічна пам’ять.
Вона жила поруч з парком
у невеликому будинку
годувала білок
годувала собак
годувала п’яниць
була хранителькою осені
і хранителькою спогадів
розсипаних, як цукор.
Їй було 54
вона працювала у комунальному підприємстві
носила синю робу “Епіцентр”
та їздила на велосипеді.
Фарбувала нігті у багряний
фарбувала губи у багряний
і щоночі до неї приходили багряні сни.
Вона дивилась “Говорить Україна”
витирала сльози білим носовичком
згадувала дитинство
яким тоді теплим було сонце
перед сном читала Кокотюху
та стрибала, наче плавець у воду, в свої сни
багряні, як нігті
багряні, як губи.
Чекала на суботу
щоб витерти пилюку в кімнатах
випрати одяг
приготувати шарлотку
та думати про минуле.
Її вбили п’ятого березня
коли вона повертала на свою вулицю
їдучи на велосипеді
вбили, як ніч вбиває день
як осінь вбиває літо
розіпнули чергою кпвт.
На хресті наче на дошці оголошень написано:
тут спочиває номер 451 вічна пам’ять.
На вулицях та на полях
з’являлись нові Голгофи
тільки кулі замість цвяхів
тільки артилерія замість списів.
Хотілося
рахувати дні до літа
рахувати кошенят
рахувати дітей
рахувати зорі
рахувати до ста, засинаючи.
Тут спочиває номер 176 вічна пам’ять
тут спочиває номер 201 вічна пам’ять
тут спочиває номер 163 вічна пам’ять
тут спочиває номер 308 вічна пам’ять.
Максим Кривцов вірш про кота
Вірш Максима Кривцова про кота, в якому він розповідає про рудого кота, став одним з тих творів, що підкорили серця багатьох читачів.
Хочу розповісти вам історію
про велетенського кота
рудого
як висохлі серпневі покоси
він має лиш білий нагрудник
сумні зелені
наче зелене масло
очі
часто прижмурює брови
наче вивчає наукову працю
бо сонця тут не трапляється
коли ви востаннє бачили сонце
свого часу
на початку осені
він був загрозою усіх тутешніх мишей
ей
це бліндаж великого рудого кота
пробігай повз нього
як найшвидше
шепотіли вони між собою.
Одного разу він
намагався спіймати мишку
у лінивому
але феноменальному стрибку
пролітаючи над пальником
з відкритим блакитним полумʼям
тепер обпалені
неохайні
смішно закручені
як у відомого художника
уже не такі довгі вусики
нагадують про той легендарний стрибок.
Він вмощується на краєчку полиці для сну
поруч з входом в бліндаж
завішеним двома шарами ковдри
і розглядає щось
крізь маленькі щілинки
можливо
когось
ворога або друга
лисицю або людину
вичікує.
Кіт знає
кожну стежку
кожен окоп нірку бліндаж
він має одну таємницю
коли на вулиці роздається
страшенно гучний і грізний безладний галас
і здригається земля
це прокидаються давні велетні
йдуть у своїх справах
він митттєво застрибує
в діру в обшивці
та й ховається десь в глибинах та катакомбах
невеличкого бліндажа
і не висунеться
ще чого
допоки велетні не находяться.
Коли він засинає
повільно витягує передні лапки
йому сниться літо
сниться цілий цегляний будинок
сняться кури
які бігають по подвірʼю
сняться діти
які частують пиріжками з мʼясом
в мене з рук випадково скочується шолом
падає на багнюку
кіт прокидається
прижмурює очі
уважно роздивляється навколо
свої:
засинає.
Вплив на українську літературу
Поезія Максима Кривцова стала важливою частиною сучасної української літератури, вплив якої неможливо недооцінити. Його твори пронизані глибокими емоціями, щирістю та патріотизмом, що знаходять відгук у серцях багатьох читачів. Вірші Кривцова надихають нове покоління поетів, стимулюючи їх до пошуку власного голосу та вираження почуттів через слово.
Максим Кривцов — поет, який здатен поєднувати глибокі філософські роздуми з емоційними переживаннями, що робить його творчість цікавою й актуальною. Його вірші не просто ліричні твори, вони стають своєрідними запитаннями, на які кожен може знайти свою відповідь.
