Школа – це не просто місце, де ми здобуваємо знання. Це цілий світ спогадів, емоцій та переживань. І поезія – один із найкращих способів передати всю палітру почуттів, пов’язаних зі шкільними роками. Вірші про школу, це хороший спосіб висловити свої відчуття про цей чудовий час.
Вірші про вчителів
Вчителі – це не просто передавачі знань, а й провідні зірки, що освітлюють шлях у світ пізнання. Вірші про вчительку:
В синьому тумані
В сині димовій
Яблука рум’яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї…
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі,
Принесім їм квіти
З рідної землі.
Є професія у світі –
Серце віддавати дітям!
Серце вчителя безкрає,
Як би він його не краяв.
Тому гідний вчитель шани.
Так, любові і пошани
За роботу непросту
І за те, що я росту!
Хай же вистачить терпіння
Передати нам уміння.
А за працю вашу діти
Щиро вам дарують квіти!
Учителю! Пораднику і друже!
Ви вибрали дорогу непросту.
Ми Вам сьогодні дякуємо дуже
За Вашу працю вчительську святу!
Тим, хто пізнати добро допоміг,
Тим, хто відкрив для нас тайни доріг,
Тим, хто нам крила дарує щодня,
Тим, хто відкрив нам жагу пізнання
Тим, чия праця важка, непроста,
Тим, чиє слово добром пророста,
Тим, хто відкрив нам науки світання
Наші святкові і щирі вітання!
Вчитель! Скільки сили треба,
Щоб навчити нас усіх,
І терпіння, і бажання,
І надій, і сподівання.
Вчитель наш – найкращий у світі,
Допоможе в хвилину важку,
І нехай тільки посмішки й квіти,
Він знайде на своєму шляху.
Учителем не кожен може бути,
Не кожне серце вміє говорить…
Учитель лише той, хто вміє чути,
Окрилити, навчити і любить.
Тендітну душу ласкою зігріти
І добротою ниву засівать,
Безмежно, щиро цілий світ любити
І дітям усього себе віддать.
Знов осінь завітала у наш край,
Ця осінь непроста, тривожна дуже.
Попри красу й квітковий цей розмай,
Війна в країні. Пам’ятаймо, друже.
В нас не було ні літа, ні весни,
Лише зима — холодна, зла і люта…
Бо ворог знищив спокій, мрії, сни,
міста і села… Як про це забути?
На боротьбу із ворогом страшним
Уся країна згуртувалась нині.
Та віримо, ми збережемо дім —
Квітучу нашу рідну Україну!
Тож нині, у такий святковий час,
Всі слова вдячності ми хочемо сказати
Тим, хто так мужньо захищає нас —
Найсміливішим воїнам завзятим!
Завдяки Вам зустрів нас знову клас,
і школа, й вчителі, і вірні друзі.
Ми з перемогою усі чекаєм Вас,
Коли дасте катюзі по заслузі.
Вам дякуєм за те, що нині всі
День вчителя ми можем святкувати.
І всіх найкращих наших вчителів
Ми-учні можем щиро привітати.
Вітаєм тих, хто поруч завжди був
І хто весь час із нами у онлайні.
Хто віру і надію повернув,
Що лиш успішним буде в нас навчання.
Вітаєм щиро тих учителів,
Хто став на захист, взявши в руки зброю.
Указку хто на автомат змінив,
А клас для них тепер — це поле бою.
Вітаєм тих, хто навіть на війні
Веде в онлайні пари для студентів.
Учитель- воїн! В ці буремні дні
Вам і повага, й шана, й компліменти!
Вітаєм тих, хто навіть у метро
Зумів дітей за партами навчати.
Підтримав у них віру у добро
Й нові знання бажання здобувати.
Вітаєм тих, хто мужність проявив
Й не став співпрацювати з окупантом.
Хто звання вчителя нітрохи не зганьбив
І мови рідної хто виступив гарантом!
Згадаєм тих, кого страшна війна
Примусила поїхати із дому.
А школи і садочки там вона
розрушила… Для чого? Невідомо…
А місто наше прихистило їх,
Дорослим й дітям стало домом нині.
Дало можливість знову чути сміх,
Навчатись, працювати, як в родині.
Тих пом’янім, хто ангелами став,
Хто вже ніколи не прийде до школи.
В кого вогонь війни життя забрав,
Родини знищив і спотворив долю…
Подякуємо щоро вчителям,
Хто волонтерить, хто допомагає,
Плете, готує всім захисникам,
І кошти, й різні речі відправляє.
Ви — гарний приклад для своїх дітей!
Теж волонтерять вправно учні Ваші.
Збирають кошти. Безліч в них ідей
Для допомоги армії найкращій!
Тож Вас вітаєм, любі вчителі!
Здоров’я Вам, терпіння і удачі.
Щоб всі здобутки Ваші чималі
Були на користь учням, не інакше.
Бо вчитель — і наставник, й добрий друг,
І гарний приклад завжди і у всьому.
Нехай дитячі усмішки навкруг
Вас радують й знімають Вашу втому.
Хай ПЕРЕМОГА й МИР настануть в нас,
Забули щоб про сховища й тривоги,
Всі учні повернулися у клас
і в рідний дім вернули їх дороги.
Країна щоб у щасті розцвіла,
Й відбудувала всі війни руїни.
Ми ж закарбуєм в пам’яті слова —
ГЕРОЯМ СЛАВА!
СЛАВА УКРАЇНІ!
В синьому тумані
В сині димовій
Яблука рум’яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї…
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі,
Принесім їм квіти
З рідної землі.
Вже пригріло сонечко золоте,
Квітами барвистими луг цвіте:
І кущі горицвіту, й сон-трава,
І фіалка-зіронька польова.
Цілий оберемок їх нарвемо.
І вінок-веселочку сплетемо.
Принесем віночок той у свій клас,
Подаруєм вчительці:
– Це для вас!
І за те, що учите нас добру,
І за те, що любите дітвору.
Так схожа на матусю учителька моя,
Така ж привітна і така ласкава,
Я жити в неї вчуся, горнусь до неї я,
Вона країни знань зоря яскрава!
І світить нам, і гріє, і розуму навча,
Ми всі її любов’ю обігріті,
І хлопчик неслухняний, і лагідне дівча —
Бо ми для неї найдорожчі в світі.
Моя учителько, спасибі, що ти є,
Життя шкільне з тобою сонячним стає,
У юнім серці ти, як зірка золота,
Моя учителько, любов моя свята.
Панує в класі тиша, коли говориш ти,
Бо, як струмочок, ллється твоя мова,
І хочеться летіти в незвідані світи,
Де нас чекає доля барвінкова,
Спасибі тобі, рідна, за серце золоте,
За мудрість, за турботу і терпіння,
Посіяне тобою любов’ю проросте,
Бо сходи ті із доброго насіння.
Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.
Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики —
Пишуть палички.
Добре нам читається —
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна —
Хмуриться вона.
Скільки розгадали ми
З нею загадок!
Скільки прочитали ми
Віршів і казок!
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.
Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Інших перший раз
Повела у клас.
А перший учитель, як сонячна ласка.
Як чисте, живе джерело.
До діток приходить з ним радість і ласка
І мудрість та ніжне тепло.
Він вперше для них дивосвіт відкриває,
За руку веде в майбуття.
І вперше у дружбі й любові єднає
Та робить цікавим життя.
Ми проводили маневри —
Випробовували нерви.
Тест учителька пройшла —
Ключ до кожного знайшла.
Треба визнати всім прямо,
Що вона, як рідна мама:
І підтрима, й насварить,
Розбере проблеми вмить.
Ми ставали усе більші,
З кожним роком розумніші,
А учителька із нас
Згуртувала дружний клас!
Хай же сонце їй сміється
Та усе в житті вдається.
Ми засвоїмо у строк
Найважливіший урок!
Краще вчительки немає —
Кожен з нас це добре знає.
Тож вітаємо її
В ці святкові ясні дні!
Сяє вдалині вогник у вікні,
Мов ясна зоря, сходить над селом.
Бачиться мені, віриться мені:
Вчителька моя й досі за столом.
Зошити свої дітвора здала –
То вразливих душ повісті малі.
Двійка школяра, горе школяра
Зморшкою лягли на її чолі.
А з вікна пливе золотий пилок,
Сонячним струмком сяє в темноті.
Вчителько моя, скільки помилок
Виправили ви в кожному житті!..
Нам ростить міста й хліб на цілині,
Вам – навчать дітей і радіть за них:
Прийдуть восени, підуть навесні
По шляхах космічних, по шляхах земних.
Живе музикант у акордах,
Які на концерті зіграв,
Спортсмен видатний у рекордах,
Хірург – в тих, кого врятував,
Художник живе у картинах,
Живе астроном у зірках…
А вчитель, він, мабуть, єдиний –
У наших серцях і думках.
Пролітають роки, довго тягнуться миті…
Скільки їх відійшло, скільки вже пережито.
Забувається зле, марнослав’я минає,
Залишається те, що серця зігріває.
Непомітно зерно засівається в душі –
Вчителі – сіячі, а рілля – їхні учні.
І отак – без кінця, і отак – день за днем
Йдуть за плугом вони віковічних проблем.
Бур’яном пророста безтурботність дитяча,
Збайдужілість черства і наївність ледача,
Та надія свята вчителів не зникає –
Життєдайне зерно у ріллю западає.
І хоча промине і не рік, і не два –
У посивілі скроні заб’ються слова:
Ви пробачте нам те, чого ми не уміли,
Ви пробачте за те, чого ми не хотіли.
Ми пригадуєм Вас, розуміємо слізно –
Для подяки час Є, для подяки не пізно.
Ми вклоняємось Вам за усі покоління,
За зернину в душі, за проросле насіння.
Ми дякуєм вам…
І благаємо щиро: уміння навчити
Передайте нащадкам, щоб уміли любити!
Є професія у світі —
Серце віддавати дітям!
Серце вчителя безкрає,
Як би він його не краяв.
Тому гідний вчитель шани.
Так, любові і пошани
За роботу непросту
І за те, що я росту!
Хай же вистачить терпіння
Передати нам уміння.
А за працю вашу діти
Щиро вам дарують квіти !
Каже вчитель на уроці патланеві Жорі:
— Наліпив ти нісенітниць у домашнім творі.
У свої сімнадцять років мислити не вмієш.
Задавав я написати, як, про що ти мрієш.
Ти ж надряпав з помилками лиш одну сторінку.
«Я мечтаю підшукати Інтересну жінку,
Щоб для мене підходящі мала внєшні дані
І робила в гастрономі чи у ресторані…»
Це такі нікчемні мрії в хлопця молодого?
Ти один лиш дописатись можеш до такого.
— Чом один? — скривився Жора. — Це в якому смислі?
Я писав, а батя збоку підказував мислі.
Розказує вчитель учням
Про мудрість природи,
Яка людям компенсує
Недоліки й шкоди.
— Як хтось має слух поганий,
То він не нещасний,
Бо у нього здебільшого
Буде зір прекрасний.
І, навпаки, як хто-небудь
На зір нездоровий,
То в такого, як правило,
Буде слух чудовий.
Хто підтвердити це може,
Хай попросить слова…
І тут з місця підхопився
Розумничок Льова:
— Це підтвердити вам може
Мій дядечко Сава.
В нього ліва нога куца,
Зате довша права.
Зворушливі слова про школу
Шкільні роки – це найкращий час для мрій і відкриттів. Вірші про школу – це своєрідна машина часу, яка переносить нас у дитинство і дозволяє знову відчути ту безтурботність і радість.
У першу неділю жовтня
У вас професійне свято.
Сюди ми прийшли сьогодні
Сердечно вас привітати.
Учитель — це наша совість,
Взірець у житті єдиний.
Без нього життєва повість
Не пишеться у людини.
Не має свого він часу,
Життя його — тільки школа.
Учитель — це дружні класи
Із радощами і болем.
Від перших навчальних кроків
До випуску й атестату
Одинадцять довгих років
Для нас ви — як мами й тата.
Душевні ви, справедливі,
І цим нас завоювали;
До наших проблем чутливі,
Хоч є в вас своїх немало.
Тож буде хай день безхмарним
У ваше прекрасне свято.
Працюєте ви не марно,
І можете святкувати.
А ми, вихованці ваші,
Щоб усмішка в вас не згасла,
Учитися будем краще,
Без двійок — таке в нас гасло.
Сьогодні вітання щирі
Ми вам принесли з любов’ю.
Живіть у добрі і мирі!
Хай буде міцним здоров’я!
Всі дні в вас хай будуть світлі!
Не знайте біди ніколи!
Хай буде найкраща в світі
Улюблена наша школа!
Учительська праця – це зріст і навчання,
Коли ти з прогресом у ногу ідеш.
Учительська праця – велике надбання,
Коли ти дитині себе віддаєш.
Учительський успіх – надія і віра,
Де такт і терпіння – як видих і вдих.
Учительський успіх – це розум і міра,
Вони вчаться в тебе, ти вчишся у них.
Учительські будні – недоспані ночі,
Окрилені ранки, насичені дні.
Учительські будні – довірливі очі,
Що дивляться в душу тобі і мені.
Я вдячна, перша вчителько, тобі,
За ті знання, що нам, малим, давала,
Була із нами в радості й журбі,
за ночі, що, на жаль, не досипала.
Я вдячна, що нам душу віддала,
Хоч вгамувати нас було так складно.
В навчанні зацікавити змогла,
Зростила учнів з діток безпорадних.
Любила і веселих, і сумних,
Вертлявих, працьовитих і ледачих,
Спокійних, галасливих, непростих.
Знайшла підхід до всіх. А як інакше?!
Тобі спасибі за нелегкий труд,
За безліч вдячних діток-вихованців!
Стежки життя до школи нас ведуть.
Там перша вчителька дітей чекає вранці.
Прийміть вітання щирі, від душі
Із професійним святом, вчителі!
Уроки хай проходять на ура,
Хай любить, поважає дітвора.
Душевних сил, наснаги і тепла,
Щоб кожна мить яскравою була.
Хай школа буде, наче другий дім,
Щоб затишно і добре було в нім!
Вчителю за доброту й терпіння,
За всі знання і за уміння
Ми дякуєм! В осінній теплий день
Бажаєм радощів, натхнень!
За вашу працю непросту
За вчительську любов святу
Ми вам бажаєм сил, здоров’я,
Учнівської пошани і любові!
Хай Бог дає портфелі грошей,
Хай будуть учні всі хороші,
Нехай освіта стане перспективною,
А не лише важливою й потрібною!
Хай буде прекрасним, щасливим це свято,
Бажаєм міцного здоров’я багато,
Вам вдячні за людяність, працю, знання,
Сердчене тепло та всього пізнання.
Бажаємо щастя, багатства, достатку,
Хай буде в житті Вашім все у порядку!
Професія учителя важлива,
Вона цікава, копітка.
Наука — це велика сила.
Робота ця щоденна і важка.
Зі святом маєм честь вітати!
Бажати вам досягнень і вершин,
І щоб завжди хороший настрій мати,
І в колективі радісних хвилин.
Щоб ви пишались учнями своїми,
Щоб ви ніколи не жаліли сил,
Ішли вперед, на благо України,
Даючи настанови і життєвих сил.
Спасибі вам, учителі,
Що йдем сміливо по Землі,
Що знаєм все про океани,
І чули навіть про лимани…
За Трою і за Карфаген,
За бензохлоропропілен,
За НЕ і НІ, за двічі два,
За ваші теплії слова.
За всі знання, що дали нам,
За це ми ДЯКУЄМО Вам!
Без природничих наук
Ніяк нам не прожити,
Тож хімію та біологію
Ми обіцяєм вчити.
Історія та географія
Відкриває нам світи,
І цим допомагає
Впевнено по життю іти.
Усі знання одержані важливі –
Вони згодяться потім на Землі.
За те, що добрі Ви до нас і терпеливі,
Спасибі, дорогі учителі.
За ласку Вашу, чуйність і турботу,
За те, що підняли нас на крилі,
За повсякденну, кропітку роботу
Спасибі, дорогі учителі.
Бажаю удачі й кар`єрного зросту,
Нехай усе вдається просто.
Бажаю, щоб учні Вас шанували,
Предмет Ваш на відмінно знали.
За невтомну працю Вашу
Уклін Вам до землі низький,
Прийміть подяку щиру нашу
За труд учительський важкий!
Хай добре Вам весь час живеться
Без горя, смутку та біди,
А галаслива хай малеча
Приносить радість Вам завжди!
Зі святом, вчителю, вітаємо,
Праці плідної бажаємо.
Зичимо, щоб учні гарно навчались,
А Ви щодня ними пишались.
Беззахисні, розгублені, маленькі
Колись уперше ми прийшли до школи
Ви нас зустріли, наче рідна ненька,
І ми Вас не забудемо ніколи!
Ви стільки діточок добром зігріли
Пораду дали, вислухавши вчасно
Від бід, нещасть зуміли захистити,
Забувши про турботи власні.
Ви нас навчали грамоти, науки,
Як стати чесною, порядною людиною
І шанувати власную родину,
Любити край свій, рідну Батьківщину!
Моя учителько, привітна, мила, щира,
Турботлива, уважна, принципова,
Великодушна, лагідна та справедлива
Вас називають – вчителька від Бога!
З днем вчителя вітаю щиро,
Бажаю злагоди та миру.
За чуйність і славетну працю
Дай Бог Вам усього найкращого.
Ми хочемо вас привітати
У цей святковий осінній день
Тепла і сонечка побажати
І щоб радісно вам було кожен день!
Бажаємо здоров’я, добра, довголіття,
Хай вистачить щастя на ціле століття!
Хай скрізь буде лад – на роботі, в сім’ї,
І радість на серці, і хліб на столі.
Хай сміхом й веселістю повниться хата,
Родина хай буде здорова й багата!
І мрій, і бажань, і наснаги творити,
Щоб серцю хотілося жити й любити!
Хай учні шанують, повагу дарують,
Злагода й мир у житті хай панують!
Вчителю, шановний наш!
Ми вітаєм щиро Вас,
Зичимо терпіння, сили,
Щоб життя було щасливим!
Перша вчителько,
Уклін наш Вам до землі,
Хай прекрасні будуть дні,
Хай минуть Вас злі,
На важкій шкільний ви ниві
Кожен день в труді,
Будьте завжди ви щасливі,
В радості живіть!
Ви — шановна особистість,
Педагог від Бога Ви,
Я бажаю Вам здоров’я,
Щоб в любові Ви жили!
Дай Вам, Боже, днів щасливих,
Дай добра, здоров’я, сили.
Дай любові, згоди, втіхи
Змоги дай – життю радіти
І ділитись словом щирим,
Теплим, радісним, правдивим.
А сьогодні на це свято
Щастя зичим Вам багато.
Хай Вас Бог благословляє
Многих літ Вам побажає.
Ти — учитель,
Ти — сіяч недремний
І невтомний мудрий садівник.
Знаєш ти предивні таємниці,
Розум твій розпалює вогонь.
Лікар ти, котрий лікує душі
І до сонця повертає всіх,
Капітан — у морі, а на суші —
Ти наставник юних, молодих.
Ти — коваль, поет і будівничий,
Добротворець і дозорець ти.
До дітей тебе веде і кличе,
Світлий образ нашої мети.
І в день такий урочистий, святковий
Дозвольте Вашу працю вшанувать.
І квіти всі, принесені сьогодні,
Від всього серця Вам подарувать.
Вірші про шкільне життя
Перше кохання, міцна дружба, шкільні витівки – все це залишає незабутній слід у нашій пам’яті. Вірші про шкільне життя допомагають нам знову пережити ці емоції.
Гей, нема то так нікому,
Як школярику малому:
Він не журиться ніколи,
Взяв книжечки — і до школи!
А в тій книжці малюночки,
А в тій книжці співаночки,
І наука, і забава,
Бо та книжечка цікава.
Бо та книжечка — рідненька,
Тулить її до серденька,
Сторінки все оглядає,
Вірші радісно читає…
Перший раз малий Микола
Став збиратися до школи.
Олівця поклав у сумку,
Книги, ручку, зошит, гумку,
М’яч, перо, граблі, подушку,
На обід м’яку пампушку,
Двох ведмедиків, лопату,
Білочку руду хвостату,
Лук, і стріли, і рушницю,
Ще й пухкеньку паляницю,
Ще стільця, стола, і парту,
І географічну карту,
Трактора, машинку, мило —
Вже й надворі звечоріло.
Сів Миколка, дума думку:
«Чи усе поклав у сумку?»
Що не ранок — вздовж воріт
Ходить-бродить чорний кіт.
Ходить, в шпарку зазира:
В школу Стахові пора!
Визирає в шпарку й Стах —
І хапає серце страх:
Чорний кіт — це на біду,
Я до школи не піду!..
Наче вулик, наша школа.
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.
Бігають, сміються діти,
Та — лиш дзвоник задзвенить —
Стане тихо, ніби в квіти
Поховались бджоли вмить.
Об’єм учили в школі діти.
Один хитрун, що звавсь Андрієм
Схотів на сміх усіх підняти,
Бо він мудріш. І мислить вміє.
Хитрун у вчителя питає:
— Чи чудеса таки існують?
Доведу, що в житті буває,
Закони фізики не діють.
Порожню банку можу взяти,
Нехай три літри в неї входить,
Але ні всипати, ні вляти,
Ніяк наповнить не виходить.
Сказав учитель всім відкрито:
— Не знаю, як таке утнути,
Якщо порожня й не закрита,
То це ніяк не може бути.
— Ось приклад вам ще свіжий досі:
В житті є правило залізне:
Як голова порожня зовсім, —
Нічого в неї не залізе.
Школа — велика дитяча країна,
В ній відкривається білий наш світ.
Тут пізнає себе кожна дитина,
І відправляється звідси в політ.
Знань надається тут першооснова,
Жити, дружити учились ми в ній.
Школу скінчили та линемо знову
В дзвінкоголосий і радісний рій.
В школі так щиро сміятися вміли,
Рішення легко приймалися в нас.
Впевнено всі ми до мрії летіли…
А повернутись не сила й не час…
Дзвенить, дзвенить шкільний дзвінок —
Нас закликає до навчання.
Ми поспішаєм на урок,
І знову йдемо в світ пізнання.
Тут наші любі вчителі
Нам формули життя виводять,
І научають дисциплін
Та безліч прикладів наводять.
Сидять за партами мої
Найкращі друзі в цілім світі,
Нас всіх єднають дні шкільні,
Снагою нових мрій сповиті.
Дзвенить, дзвенить шкільний дзвінок —
Перерву він оповіщає.
А після неї на урок
Учнівську всю сім’ю збирає.
І знову дзвоник кличе нас —
Спішімо, друзі, до навчання,
Бо промайне так швидко час
Й пора настане розставання.
А завтра вранці підуть в школу діти,
Якщо вціліла школа й ще стоїть…
І прийде вчитель діточок учити,
І мала б наступити гарна мить…
Бо перше вересня — чудове свято,
Повернення до школи в старший клас!
А над дітьми чигає смерть крилата —
Воєнний в Україні нині час.
Але дітей добру потрібно вчити,
Знання давати треба дітям всім…
Виходить вчитель, щоб дітей зустріти
Й зробити рік навчальний їм легким.
І йде учитель! Він же Воїн Світла,
Несе знання і мудрість до дітей,
Щоб у дітей душа як мак розквітла,
Щоб світ не знав більш війн, страху, смертей.
Іде учитель, щоб дітей зустріти,
Їм передати добрість і любов.
Щоб діти стали в вільнім світі жити,
Без зла, наруги — вільно, без оков.
Мама в лікаря з Ігорком. Син стоїть байдуже:
— Мій малий, сама не знаю. Став хропіти дуже.
Як засне, — гарчить, як трактор чи яка машина.
Ви огляньте, що з ним сталось? В чім ото причина?
Може, серце? Певно, нерви? — голос впав у жінки. —
Чи масаж, дієту, вправи? Або ж інші ліки?
Лікар каже: — Не нервуйтесь! Це минеться з віком.
Головне, що круглий, гарний! Буде чоловіком!
— Нас директор кликав тричі. Завуч вся на нервах.
Діти й ті сміятись стали. Навіть на перервах.
— А при чому тут директор? — лікар враз питає.
— Бо ж синок своїм хропінням всім урок зриває!
От скінчились уроки, скінчилось навчання,
Розставання надходить нам час.
І звучать найщиріші і милі вітання
Й побажання найкращі для нас.
На лінійку зібралась уся наша школа
Й пролунає останній дзвінок.
І проляжуть дороги аж за виднокола,
В серці лишиться кожен урок.
Стільки років ми стежку до школи топтали
І по снігу й по щедрій росі.
В рідній школі росли і знання здобували
І дружити навчилися всі.
А тепер, ніби птахи, гніздо покидаєм,
Щоб пізнати життя й дивосвіт.
Прощавай, рідна школо, ми вже відлітаєм —
Нам бентежних сімнадцять літ!
Тут лишаєм дитинство і спогади чисті.
І йдемо в невідомі світи.
Рідна школо! По доброму і урочисто
Рідним вогником з вікон світи!
Ми виходимо звідси вершини долати
Та робити нові відкриття.
Рідна школо! Ми будем тебе пам’ятати
Кожен день, кожен раз — все життя!
рок останній. Сил немає.
Петрусь на фізиці дрімає.
Хапає сон обох із другом.
Аж тут як гаркне хтось над вухом.
Підняв учитель друзів сонних,
Питає фізики закони.
Малий встає ліниво й кволо,
Бурмоче щось, бо стисло горло.
По класу зирка. Та на лихо
Сидять усі, як миші, тихо.
— Скажи хоча б ім’я! Подумай!
Ну хто закон якийсь придумав?
Стоїть, як стовп. Мовчати ліпше.
Та ляпнуть хочеться мудріше:
— Конкретно я не зміг згадати.
Якісь, напевно, депутати…
Школо наша, школо,
Приголуб нас, мила,
Пригорни усіх нас,
Як голуб під крила.
Ти нас всіх научиш,
Як у світі жити,
Як зло оминати,
Як добро чинити.
Бджілоньки — на квіти,
Дітоньки — до школи,
Там збирають мудрість,
Як мед в полі бджоли.
У чарівний світлий час
Ми прийшли вітати вас!
Кажуть — вам сімнадцять літ
Й ви усі ідете в світ!
А малі ж, як ми були,
Як у перший клас ішли.
А тепер попідростали —
Просто тьоті й дяді стали!
От тепер вам буде класно!
У житті — все просто й ясно.
Світить сонечко вгорі,
Ти ж гуляй хоч до зорі!
Вже не гризтиме морока,
Що не вивчені уроки.
А за двійку мама й тато
Вже не будуть діставати!
Ти попробуй їх дістати!
Треба ще на стільчик стати.
Он якої вишини…
А які у них штани!
Більші в два рази за тебе,
Хлопці ж витяглись до неба!
І з такої висоти
Видно їм усі світи!
Всі красиві, ясноокі
В плечах — метр, такі широкі.
І тепер у тих хлоп’ят —
Туфлі номер сорок п’ять!
Ось такий собі портрет,
Ще й піджак, немов намет.
Ми приміряли одного —
Скільки ж нас вмістилось в нього!
Може шість, а може й сім,
Місця ж вистачило всім!
Ось які ті хлопчаки,
Українські козаки!
А дівчата, мов з роси,
Небувалої краси!
А розумні — всі таланти,
На голівках пишні банти.
Зав’язали їх востаннє
На урочисте прощання.
Й розійдуться між людьми —
Більш не будуть вже дітьми…
То ж ми шлемо всім вітання
І найкращі побажання.
Будьте сильні і сміливі
І, звичайно, всі щасливі!
Ну, та слів уже доволі —
Ми лишаємося в школі.
Обіцяємо завзято —
Ми з вас приклад будем брати!
У Прісі, Павлики, Парасі…
Сорок душ сидить у класі.
Сорок душ — і всі вони
Дуже хочуть тишину.
І тому весь час звучить:
«Тихе»!», «Тихше!», «Замовчіть!»
— Тихо! Тихше! Ну, тихіш! —
Гриць горлає і Тиміш;
Репетують на весь клас
І Парася, і Панас,
Зоя Олю оклика,
Оля — Прісю і Панька…
Ну й повір, що всі вони
Справді хочуть тишини!
Ну, от і все, скінчилися уроки,
Шкільні дзвінки пішли у небуття.
Ви робите свої найперші кроки
У самостійне і складне життя.
Воно складне, та тим не менш цікаве,
Бо мрія кличе і надія є.
Когось у нім ждуть успіхи і слава,
Когось лиш будні — кожному своє.
Буває, що й спіткнутись доведеться,
Побути на коні і під конем.
Та сильний знов на ноги підведеться
Й не житиме всього одним лиш днем.
А буде йти, карабкатись, творити,
Щоб відчувати всі вітри в лице.
То ж тільки так і треба в світі жити
І нагороду матимеш за це.
У цій борні здобудеш світлу долю.
Для тебе будуть оди і пісні.
Життя — ріка, а не стежина в полі.
Потрібно втриматись на бистрині.
Тому живіть активно, в повну силу,
І хай як важко, але треба йти.
Й виходити із ситуації уміло,
При цьому честь і совість зберегти.
Всі діти слухають урок,
Понаставляли вуха,
І тільки Петрик при вікні
Учителя не слуха.
Бо поглядає у вікно,
Бо лине він думками
На берег Бугу, де сидять
Рибалки із вудками.
Вже й сам він вудку закида
Із берега крутого,
Та раптом вчитель підійшов
І запитав у нього:
— Ану-бо, мрійнику, скажи,
Про що ішла тут мова? —
І Петрик — пик, і Петрик — мик,
Не вимовить ні слова.
Збиравсь піймати карася,
А чи бодай плотицю,
А упіймав він замість них
В щоденник одиницю…
В селі ліцей, чому? Питають люди…
Хватило б школи, нащо ті знання?
Якісь же школи в селах є повсюди,
Чогось навчать, щоб йшли не навмання..
А тут ліцей та ще й які вимоги!
Читати заставляють всіх книжки.
Націлюють іти до перемоги
І вибирати правильні стежки…
І хочуть усьому дітей навчити,
Щоб інтелект високий мали всі…
Та мріяли у світі гарно жити,
Щоб вийшли з них справдешні мудреці…
А може й справді дітям нашим треба
Летіти в мріях у ясні краї,
І підніматись в синяву до неба,
Й співати так, неначе солов’ї…
І нашу Україну відродити,
Її піднести аж до висоти.
І в цій красі чарівній мудро жити,
Й по світу в правді й добрості іти…
А може й справді дітям це потрібно,
Мораль і виховання, і тепло…
Щоб рідна мова зазвучала срібно,
І щоб життя красиве в них було…
Тому і всім, мабуть, піднятись треба
Над сірою буденністю життя.
Частіше мріяти і поглядати в небо,
І разом з дітьми йти у майбуття.
Своїх дітей частіше пригортати,
Виховувати, вчити доброті…
І мріяти, частіше розмовляти,
Й мінятися на краще у житті…
Придумали ліцей хороші люди,
Яким не байдуже, що буде у селі…
Яке майбутнє в діток наших буде,
І що чекає всіх на цій землі…
Я іграшки сховала
І тихо їм сказала:
— У ящику тепленько,
Ви спить, мої маленькі,
А я книжки складу —
До школи вже іду.
Учися, першокласнику!
Відкрий науки світ.
Хай буде мрійним, радісним
В науку твій політ.
Сміливим будь відмінником,
Та честю дорожи.
Шануй батьків та вчителя
І з книгою дружи.
Будь добрим, праці відданим,
Та старших поважай.
Навчися мови рідної,
Люби свій рідний край!
Як дуже швидко виросли ви, діти,
Дорослі стали й самостійні всі.
То ж хочеться сміятися й радіти —
Сьогодні ви у весняній красі.
Бо юність ваша — це пора цвітіння,
Як і весна, що цвітом виграє.
У вас тепер високі є стремління,
Сміливість, мрія і натхнення є.
То ж перед вами стеляться дороги,
Лиш крок один і будете іти
Упевнено й завжди до перемоги,
До мрії і до власної мети.
Ідіть сміливо! Хай усе вдається,
Хай сонце усміхається в путі.
А серденько ніколи не здається
Й душа хай не збідніє у житті,
А лиш любов’ю виповниться щиро,
В ній стане більше сонця і тепла.
Бажаю вам здоров’я, щастя, миру
І доля щоб прихильною була.
Душею ви завжди були багаті,
У вас є співчуття і доброта.
Й серця у вас сміливі і крилаті
Й дорога в світ хай буде вам проста
І світла-світла, праведна і чиста,
Щоб ви ніде не збилися з путі.
Дзвінок останній, мить ця урочиста
Залишаться з дитинством у житті,
Та буде повертатися порою
У спогадах про школу і про клас.
Один за одним стійте всі горою.
Щасливо, любі діти, в добрий час!
Чому вірші про школу та вчителів настільки важливі
Вірші про школу – це не просто літературний жанр, а своєрідний мостик між минулим і сьогоденням, між дитинством і дорослістю. Вони несуть у собі глибокий емоційний заряд, який здатний пробудити в нас найтонші струни душі. Чому ж ці поетичні твори настільки важливі? Шкільні роки – це яскравий і незабутній період життя. Вірші допомагають нам зберегти в пам’яті найважливіші моменти, емоції та враження, пов’язані зі школою. Вони стають своєрідними капсулами часу, які дозволяють нам повернутися в минуле і знову відчути радість перших успіхів, хвилювання перед іспитами, тепло дружніх стосунків.
Поезія – це мистецтво слова. Читаючи вірші про школу, ми не тільки відчуваємо емоції, але й захоплюємося майстерністю автора, його вмінням знаходити точні слова для вираження своїх думок і почуттів. Це може надихнути нас на власну творчість.