Є поети, яких читають “для програми”. А є ті, до кого повертаєшся – дивно, раптово, вночі. Ігор Римарук саме з таких. Його вірші не завжди прості, іноді навіть колючі, з релігійними алюзіями, символами, внутрішнім болем. Але якщо вже зайшов у цей текстовий ліс – назад не хочеться. Поезія Ігоря Римарука – це про тишу, яка гуде. Про людину, що стоїть перед Богом і перед собою без захисту. Про Україну – не плакатну, а вистраждану. І, чесно кажучи, сьогодні його рядки звучать ще гостріше, ніж двадцять років тому. Твори Ігоря Римарука варто читати повільно. Вголос. Іноді з паузами, коли слова застрягають десь у грудях.
Ключові вірші Ігоря Римарука, які варто знати
У поета чимало сильних текстів, але є кілька, без яких неможливо скласти цілісного уявлення про його творчість.
“Зірка” – вірш про світло в темряві
Може, так би невидимо й жив —
та котроїсь липневої ночі
впала зірка з високих верхів
у дитячі незамкнені очі,
пропекла борозну межи брів
і засіяла пам'ять золою…
Затулитись од неї хотів —
та долоня була замалою.
Ігор Римарук у вірші “Зірка” створює образ, що ніби зависає над усім його доробком. Зірка – це і надія, і поклик, і щось недосяжне. Вона світить, але не гріє. Веде, але не обіцяє порятунку. Тут відчувається біблійна інтонація, навіть апокаліптичний настрій. Поет говорить про світ, який розпадається, і людину, що все одно шукає світла. Це текст, який не читається “на бігу”. Він вимагає зосередженості. І тиші.
“Обнови” – молитва і протест
молодiй душе
радiй обновам —
лавровий вiнок стає терновим
стражники у мученики пруть
хрест не орден
хрест не одберуть
на крилатий герб у консулятi
задивились коники крилатi
а буланий змiй
а вороний —
де ви нинi
в упряжi якiй
мчить полями бричка макабрична
деренчить горлянка вiзника
i твоя
душе
зоря одвiчна
в небесах оновлених зника
Вірш “Обнови” – інший за настроєм. Тут більше прямого звернення, більше болю. Це майже молитва, але без солодкавості. Скоріше крик. У “Обновах” звучить тема очищення – особистого і національного. Поет просить оновлення, але розуміє: воно не прийде без втрат. І це страшно. І це чесно.
"Різдво"
Множиться зоря
у твердих снігах у дзеркальних мурах
і з дороги збилися
тріє царі у маскхалатах
ясна пані
клубок розмотує вузлики тихо зав'язує
стомлений тесля дрімає
при щербатій сокирі
око ліхтарика
вихоплює з темряви велетенські ясла
обігрілося немовля
під боком у мінотавра
Сиві гриви зірниць,
вузлувата дорога...
Чую клич: "Озирнись!"
Озиратись — на кого?
Лиш опока золи —
золотими степами,
що всуціль заросли
соляними стовпами.
Під копитом змина
понадземна відплата
і старі письмена,
і нові письменята.
Незатуплений гнів
підтинає коріння.
До комонних огнів
промовляє каміння.
"Нічні голоси"
Цi нiчнi голоси —
цi закинутi в моторош митарi —
комiрчину твою не забудуть,
проси не проси:
ти накликав їх сам,
їх шукав у вселенськiм гармидерi —
i на вбогу свiчу
прилетiли нiчнi голоси.
Потаємнi вони —
а тобi закортiло катренами
розiкласти по аркушах їх —
о свята простота!
Але вбивць голоси
прикидались тодi убiєнними,
а пророчi слова
заповзали вар'ятам в уста.
Ти благаєш тепер:
"Удостой мене iншої напастi,
а не хору нiчного
провидцiв, катiв, гультяїв...
Їхнi гiмни й прокльони
хiба увiбгати в анапести? —
кожен — щось утаїв.
Кожен — сповiдь i лжу,
на зап'ястях вузлує, мов ретязi,
не втекти
нi в подiльськi поля,
нi в карпатськi лiси...
О нiчнi голоси,
ви й пiд землю також доберетеся!
Загнiти менi слух! —
наближаються вже голоси.
Це покликачi —
знову мене загадати на розпити?
Чи восславили знов мудрецi
празникову зорю?
Де чиї голоси?
Чом усi переплутались, Господи?! —
з усiма говорю —
наче вiдаю, що я творю".
Дай, доле, нам високої води"
Дай, доле, нам високої води —
Щоб не кортіло тихий брід шукати,
Щоб не впіймати золотої рибки
На черв'яка, що часом душу точить.
У синю прірву, доле, нас веди —
Де свище сонце, вкутане в цунамі,
Де не врятують акваланги фраз,
Де будуть тільки мускули і море,
І під нами — все. Лиш небо понад нами.
Якщо не допливем до віри в берег —
Не дай нам, доле, доброго дельфіна.
Якщо не допливем — то глянем чесно
В зіниці допотопних чорних перлів
І будем гідні лиш співати в хорі
Безмовних риб у різнобарвних вберях.
Не дай пізнати так свою вину,
Як той, що на сумного птаха схожий,
Що п'є коньяк вприкуску з валідолом
І вперто ігнорує сивину.
О як він плив! — потужно і прощально.
Глибинний гул у жилавих руках.
І радуга в солоному волоссі.
І ми — іще зі страхом в надувних
Човнах — пливли до неї, як прочани...
Не дай пізнати нам його вину.
Дай, доле, нам високої води.
Поезія Ігоря Римарука: теми і мотиви
Його вірші складні. Іноді хочеться сказати – занадто. Але саме в цій складності народжується справжня глибина. Поезія Ігоря Римарука не розважає. Вона тривожить.
Основні мотиви, що проходять крізь його творчість:
- духовний пошук і розмова з Богом;
- тема жертви та спокути;
- історична пам’ять України;
- самотність митця;
- світло як символ надії;
- внутрішній розпад і спроба зібрати себе докупи.
Іноді в одному вірші – одразу кілька цих пластів. Текст наче багатошаровий пиріг. З першого разу смак не завжди зрозумілий. З другого – відкривається щось нове. Його мова насичена символами, біблійними алюзіями, архаїчними образами. Це поезія, яка не підлаштовується під читача. І, можливо, саме тому вона така сильна.
Чому твори Ігоря Римарука важливі сьогодні?
Ми живемо в час, коли слова часто знецінюються. Інформаційний шум, швидкі тексти, поверхневі емоції. А Римарук пише інакше. Повільно. Глибоко. Болісно. Його поезія повертає відчуття ваги слова. Вона змушує зупинитися. Подумати. Іноді – заплакати, хоча сам не розумієш чому.
Ігор Римарук не був “легким” поетом. Він не намагався сподобатися. Його тексти – це радше внутрішній щоденник людини, яка шукає сенс у темряві. І не завжди знаходить. Можливо, саме тому його вірші Ігоря Римарука варто знати кожному. Не для галочки. Не для цитат у соцмережах. А для себе. Бо “Зірка” – це про надію, яка ще жевріє. Бо “Обнови” – це про потребу очищення, навіть коли страшно. Бо вся його поезія – це чесна розмова з часом.
Добірка віршів Ігоря Римарука – це не просто список текстів. Це маршрут. Через темряву до світла, через сумнів до віри, через біль до очищення. Його твори не читаються легко. І, мабуть, не повинні. Вони вимагають внутрішньої тиші, готовності слухати і – так, трохи сміливості. Якщо ви ще не відкривали для себе поезію Ігоря Римарука, спробуйте почати із “Зірки” та “Обнов”. Повільно. Без поспіху. І дайте цим рядкам час оселитися всередині. Бо деякі вірші не просто читають. Їх проживають.
