Анатолій Кирилович Мойсієнко, український поет, літературний критик та мовознавець, перекладач з німецької та слов’янських мов, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У своїх творах поет використовує духовне спрямування візуального мистецтва, що відзначається у його зв’язку з відомими українськими поетами барокового періоду.
Авторський стиль Анатолія Мойсієнка характеризується глибоким філософським підґрунтям, витонченим поетичним мовленням та емоційно насиченим звучанням. Він відомий своєрідною образністю та майстерним використанням мовних засобів для створення малюнка світу, який розкривається через його поезію. Мойсієнко поєднує у своїх творах глибоку лірику з високою інтелектуальною складовою, створюючи неповторний поетичний світ, який захоплює своєю оригінальністю та емоційною збагаченістю.
Коротка біографія
Народився 9 липня 1948 року на Чернігівщині. Писати вірші почав у дитинстві. Оригінальність самовираження відзначали й керівники літературної студії в Ніжинському педінституті імені Миколи Гоголя, де Анатолій Мойсієнко навчався на філологічному факультеті. Після закінчення інституту з відзнакою упродовж року Анатолій Кирилович працював учителем української мови і літератури в Криму, а згодом служив в армії.
Після демобілізації Анатолій Мойсієнко працював журналістом, викладачем, завідувачем відділу поезії у видавництві. Автор числених наукових праць та поетичних збірок.
Опубліковані збіркиВірші А. Мойсієнка перекладалися німецькою, англійською, російською, білоруською, польською, угорською, румунською мовами. Виступає також як перекладач з німецької та слов’янських мов.
Збірки та авторський стиль
Опублікував десятки поєтичних збирок, серед яких
- «Приємлю»
- «Сонети і верлібри»
- «Шахопоезія»
- «Сім струн»
- «Віче мечів»
- «Нові поезії» «Спалені камені»
- «Мене любов’ю засвітили скрипки»
- «Вибране»
- «З чернігівських садів: нові сонети і верлібри»
- «Поезії. Стихотворения. Gedichte»
- «Леза зел: Книга верлібрів»
- «Синьоліт ліхтарів синьоирій: Книга сонетів»
- «Про Вероніку Борачок»
Авторський стиль Анатолія Мойсієнка характеризується глибоким філософським підґрунтям, витонченим поетичним мовленням та емоційно насиченим звучанням. Він відомий своєрідною образністю та майстерним використанням мовних засобів для створення малюнка світу, який розкривається через його поезію. Мойсієнко поєднує у своїх творах глибоку лірику з високою інтелектуальною складовою, створюючи неповторний поетичний світ, який захоплює своєю оригінальністю та емоційною збагаченістю.
Вірші
1.
Жовтень жовті жолуді
На базар несе,
Пише осінь охрою
Золоте есе.
Листопадом, бабиним літом
Набиває вітер золотий кисет,
злотом люльку креше,
золоті пожежі попасом пасе.
Сонце — обережне —
Золотими клешнями —
В золоту Родощ
Золотим пожежником
Походжає дощ.
2.
А літо сліпо спішило в осінь,
Аж спотикаючись об соняшничиння…
І лапками сонячні зайчики
Котили з городу капусту чинно.
І густо-джмелиним роєм
Гугнів в огудинні-натинні вітер.
Мак темно-шершаві голови
Тримав з належною гідністю
( як і годиться мужчинам).
І ти, мій наївний, мій дивний серпню,
Не помітив навіть ні трішечки кпину
В достиглості тій
(мов заворожено),
Ані хизування найменшого
(так риба сліпо пірнає в вершу) —
І був повергнутий владою вересня,
Під каблучком золотим-хмаринкою,
Під павутинкою срібною осені…
Мій світлий серпню…
Мов заворожено.
3.
В зелених переспівах
зоряно-криляно-клично
Над вічним праполем і небом правічним
Душа засвітилася, повна довіри
До сизого птаха і сивого звіра,
До тихого проліска,
що в узголів”ї
Зільного світу
з любові, з любові…
В кожній пелюстці —
по вінчику світла,
В кожному слові –
зелено-вітно,
В кожній росині —
повно осоння,
В ранішній сині —
райдужні дзвони…
Дзвони
дзвіночками
бризнуть над літом,
Ще й чебрецями
до ганку…
Дзвони
Над білим
над цілим
над світом…
Один дзвін
долею став
На світанку.
4.
Дорога в стежку перейшла
І стала вже самим міжтрав’ям…
І степ – немов суцільний шлях,
Шумкий і зелен-кучерявий.
І трави неба дістають,
І припадають зорепилом…
Вже й світ – немов правічна путь –
Тим зорепилом окропило.
І ніби хвиля, що весла
Ніяк не зважиться покинуть,
Припав до зір Чумацький Шлях,
В півнеба розпроставши спину.
5.
В цім саду я останнє побачення
Із собою призначив собі…
В цім саду мов слова необачні я
Розгубив між тополь голубих.
В цім саду, де пташині помешкання
Завжди милі мені в вишині,
В цім саду промінь сонячний вершником
Світложданим являвся мені.
В цім саду поміж дум врівноважених
Я тужаві багаття палив…
В цім саду, тричі радий і зраджений,
Я любові зазнав і хули.
В цім саду я спізнався із піснею,
Що пісенніш, либонь, не знайду…
В цім саду увостаннє помислю я
Наодинці… один… в цім саду.
6.
Дай квітці відчути
своє цвітіння
І яблуку дай
зрозуміти достиглість
власну…
Гріховній планеті –
свою непорочність
зоряну…
Народжена в сорочині
туманів іще не ядерних,
Вона і понині вірить
У всякі людські гаразди
У Погорільцях і Тампере,
Провінціальнім Онтаріо
І там,
де навіть віра людська
На волосинці єдиній тепліє.
…Дай квітці відчути
своє цвітіння
І яблуку
дай зрозуміти
достиглість власну…
Гріховній планеті –
свою непорочність
зоряну…
Аби не змаліла
пташина мала
в польоті,
Аби велетенському лайнеру
Не переставала світити
Крихітна цятка сигнальна
З рідного аеродрому,
Аби не зазнала зради
Квітка коханих усіх
Люби-мене-не-покинь.
Вірші для дітей
7.
ХМАРКА
До Дніпра прийшла у гості
Синя хмарка з високості.
Мовить хмарка до Дніпра:
– Дніпре, я твоя сестра.
Довго я блукала в світі…
Ось тобі мої гостинці –
Срібен дощик у рукав…
Ти чекав мене? Чекав?
8.
ГОЛУБІ В МЕТРО ВАГОНИ
Голубі в метро вагони –
Мов хмарини-вітрогони.
У метро вагони повні
Пасажирів невгамовних –
Катайся досхочу!
А хмарки у високості
(Що й не докричу!)
Повні вщерть
Дощу.
9.
ВЕСНА
В легкий туманець взувши ноги,
Весна полями напрямки!
В піжмурки граючись, струмки
Перебігали нам дорогу.
А ми – у поле напрямки!
Нема, нема весні угаву…
І ніби ластівки, струмки
Шугали під ногами.
10.
ВИПУРХНУЛИ ГРОЗИ
Випурхнули грози
З хмарних вікон неба…
На вранішні роси
Косар косу клепле.
Випурхнули грози
В золотих громах…
Де над верболози
Вів співанку птах.
Випурхнули грози
На пахучі квіти…
Буду ніжки босі
Квіточкам я мити.
Вірші Мойсієнка перекладені німецькою, англійською, польською, угорською, румунською та іншими мовами. Сам автор виступає також як перекладач з німецької та слов’янських мов.
